Понеділок, 17.02.2020, 15:06
Логін:
Пароль:
Головне меню
Календар подій
«  Січень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Block title
Головна » 2011 » Січень » 25 » Щоб наша доля нас не цуралась, щоб краще в світі жилося. До річниці бою під Крутами
11:31
Щоб наша доля нас не цуралась, щоб краще в світі жилося. До річниці бою під Крутами

Любіть Україну, козацькі сини,
Вона в нас, як мати, єдина,
Любіть Україну, шануйте її,
І з вами вона не загине.
Любіть Україну, вона в нас одна,
Другої нема і не буде.
Любіть Україну, як матір щодня,
Тоді вона й вас не забуде.

Любіть Україну, як матір свою,
Як рідну, кохану дитину.
Любіть Україну, благаю, молю,
Як першу любов і єдину.
Любіть Україну, всім серцем любіть,
Священную Русь - Україну.
Як предки великі її бороніть,
Кохайте її до загину.

Любіть Україну, як вірні сини,
Віддати життя їй готові,
Як юні сини, що життя віддали
Під Крутами всі, як герої...

В. Криволап "Любіть Україну"

Українська революція 1917-20 років... Якою постає вона в роботах істориків, архівних документах? Безумовно, одна з найгероїчніших сторінок нашого минулого дає всі підстави пишатися здобутками державотворення, високим патріотизмом громадянства, особливо молоді. Водночас, фатальні прорахунки керівництва держави, сліпа надія на всесвітнє "братство народів" замість розбудови власної держави, армії, забезпечення кордонів привели до трагічних наслідків. Безвідповідальні заяви окремих керівників Центральної Ради на зразок "Якщо не буде України соціалістичної – не треба нам ніякої", або "Україні непотрібна армія, бо вона ні на кого не збирається нападати" не могли не породити анархії, розчарування. Проте, не відразу такий стан опанував суспільство. Багато людей ще довгий час вбачало в лідерах Центральної Ради тих провідників, які виведуть український народ з темряви бездержавного життя.

Про настрої серед населення нашого краю в 1917 році розповідають періодичні видання того часу. "Життя розбурханим потоком пливе, гуде і розбива перешкоди, вишукує чи щораз то кращу дорогу для себе. Перешкоди на дорозі українського життя надто ще великі, щоб з легким серцем можна віддихнуть. Безладдя, руїна, темнота, погроми так розсілися на нашій землі, такі корні глибокі запустили, що нам треба немало сили, щоб привести все в належний порядок. І народні кращі сили напрягли всі сили, не дивлячись на труднощі, щоб привести край в плодну ниву.

Центр. Рада постаралась забезпечити фронт від большевицької навали, яка несла загибель Україні, постаралась привести в порядок боєву армію і забезпечить народ перед насильствами грабіжників.

Правда не все у нас в порядку, скрізь видно недостатки, однак все при щирій праці і допомозі народу України з часом вдається наладить. Народ український не може дожидать на готове з заложеними руками, а й сам брать участь в роботі, не гальмуючи при тім праці наших вищих установ. (...) Десять місяців революції принесли Україні велику користь. Україну проголошено Республікою, утворено національну армію, взято в свої руки залізні дороги, телеграфи і утворено немало українських шкіл, одним словом народ український показався спосібним сам керувати своїм життям." – писала в ті дні роменська газета "Наша спілка".

Прагнення підтримати українську владу було головною темою громадського життя і в інших повітах теперішньої Сумщини: Конотопському, Лебединському, Кролевецькому, Глухівському, Сумському. Так, 27 листопада 1917 року на засіданні Сумської міської Думи в присутності 38 гласних пройшли вибори делегатів до Українських Установчих Зборів, а 28 листопада 1917 р. владу Української Центральної Ради було визнано Сумськими повітовими Земськими зборами надзвичайної сесії. Отже, у нашому краї, як і по всій Україні, відбувався процес становлення української державності, причому, проходив він за ініціативою місцевих громад.

Такі успіхи українського громадського життя дуже непокоїли новий імперський центр – більшовицьке керівництво Росії. 5 грудня 1917 року з`являється "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради" за підписом Леніна. Його зміст зводився до вимоги встановити на території України радянську владу.

Так почалася перша російсько – українська війна. Нечисленні українські війська на Лівобережжі потрапили в кліщі двох російських армій: з Харкова на Київ насувалися війська Муравйова, а з Гомеля на Чернігів і Бахмач – армійська група Берзіна. Їм на допомогу з Брянська через усю сучасну територію Сумщини рухався “Первый московский красноармейский отряд особого назначения" під командуванням А.Знаменського. Саме з його діями пов’язана перша окупація нашого краю, а назва загону характеризує суть нової влади. Загін був споряджений за вказівкою В.Леніна і складався з робітників фабрик і заводів Благуше-Лефортовського району Москви. По дорозі він поповнився робітниками Брянська. Попри розповсюджену в радянській історіографії тезу про “тріумфальний хід радянської влади" уважний перегляд навіть офіційних партійних видань вказує на героїчний опір малочисельних українських військ та місцевого населення більшовицьким загарбникам:

- 27 грудня 1917 року загін Знаменського захопив ст. Хутір-Михайлівський, а 29-го – Ворожбу. Проте відділи Армії УНР вибили нападників і тільки допомога з Білопілля дозволила червоним відновити контроль над станціями.

- 1 січня 1918 року було окуповано Глухів, створено ревком, але через день війська Центральної Ради відновили українську владу у Глухові і Хуторі-Михайлівському (вдруге!) і утримували їх до 6 січня.

Перші кроки радянської влади показували, для чого власне прийшла вона в Україну: почалися грабування населення, примусові реквізиції. Вже 18 січня 1918 р. зі станцій Хутір-Михайлівський і Конотоп було відправлено до Москви і Петрограду 140 тисяч пудів цукру, повідомляє нам "Історія міст і сіл УРСР". Через день-два мали відвантажити ще близько 200 тис. пудів борошна.

Серйозний опір московським і брянським частинам було вчинено у Сумах і Ромнах, де знаходились більші відділи української армії. В Ромнах вони гуртувалися навколо “Селянської Спілки". Велися бойові дії і в інших населених пунктах:

- Шостку до 14 січня 1918 року обороняв загін “Вільного козацтва", доки не був витіснений переважаючими петроградськими і московськими робітничими загонами.

- У Лебедині ще 21 листопада місцеві більшовики підняли заколот, але війська УНР відновили порядок.

- В Охтирці місцеві жителі створили загін на допомогу українській армії, запекла боротьба проти ворога точилася в районі Хотіні і Юнаківки.

- Біля Миропілля на допомогу відділам “Червоного козацтва" В.Примакова (яке виконувало суто "декоративну" роль для надання агресії українського колориту) була сформована “сотня інтернаціоналістів", куди увійшли німці, чехи, словаки, угорці. В інших містах (наприклад, Ромнах) також з’явилися “интеротряды" латишів і китайців. Всі вони відзначалися, як свідчать більшовицькі джерела, "особой преданностью делу революции" і... нечуваною жорстокістю, на чому наголошують очевидці тих подій.

В такій ситуації особливого стратегічного значення набувала маловідома на той час залізнична станція Крути, розташована між Бахмачем і Ніжином, на якій, за планами більшовиків, наступаючі з різних напрямів червоні частини повинні були з`єднатися при формуванні "ударного кулака" для захоплення Києва, адже найкоротшою дорогою до столиці з півночі йшли залізничні шляхи Гомель — Бахмач і Харків — Ворожба — Бахмач. Саме біля цієї станції 29 січня 1918 року відбувся бій сотні Першої Військової школи ім. Б. Хмельницького та сотні Помічного Студенського Куреня проти наступаючих на Київ більшовицьких військ під командуванням П.Єгорова.

Тривалий час серед українських істориків більше говорили про сам бій і мало робилося досліджень про його підготовку. А обставини були такі: у січні 1918 року на українсько-більшовицький фронт в р-н Бахмача виїхав Помічний Студентський курінь на чолі з сотником Омельченком, сформований з студентів-добровольців Українського Народного Університету та Київського Університету ім. Св. Володимира, учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Тоді ж газета "Нова Рада" видрукувала таке звернення "До українського студентства":

"Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-"большевицька" грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хотять придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим... Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до "Куреня Січових Стрільців", який формується з студентів Університету Св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги..."

Як згадує у своїх спогадах один із учасників бою Аверкій Гончаренко, по дорозі до місця призначення воякам юнацької сотні довелось побувати в кількох боях з дрібнішими більшовицькими загонами, що просувалися в напрямку на станцію Ворожба.

До кінця січня 1918 р. бійці Студентського Куреня, учні Військової школи і невеликий відділ Вільного Козацтва (всього бл. 300 чол.) зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути (у напрямі до станції Пліски). В Крутах студентська сотня, в складі існуючого вже там загону, почала риття окопів уздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів, та 16 кулеметів.

Вранці 29 січня 1918 р. загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які вели обстріл наступаючих. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою стримували наступ більшовиків. Але російські війська (6 тис.чол.), які складалися з петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ. Протягом 5 годин українські підрозділи стримували атаки ворога. На допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова і з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд, який почав обстріл студентських загонів з тилу. Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів закінчилися набої і снаряди для гармати. Скориставшись кількаразовою перевагою в чисельності, наступаючі зім'яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища та небажаючи здаватись у полон ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них: Божко-Божинський, М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгин, П.Кольченко, М.Ганкевич, Тарнавський, Соколовський та ін.) були захоплені в полон.


Схема бою під Крутами 29 січня 1918 року

Перед стратою гімназист Пипський почав співати гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили всі засуджені на смерть. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька українських бійців, яким пощастило врятуватися, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ Червоної гвардії.

Після звільнення території України від більшовиків, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року у Києві відбувся урочистий похорон 28 полеглих у бою під Крутами. Під час Служби Божої і на могилі співав студентський хор під керівництвом О.Кошиця. Траурну промову виголосив Михайло Грушевський. Загиблих було поховано з військовими почестями на Аскольдовій горі у Києві. В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Сьогодні на місці останнього бою українських студентів під Крутами і на могилі героїв встановлено пам'ятні знаки.


На фото – листівка, присвячена вшануванню пам`яті героїв: ДАСО. Листівки. - № 2647. – С.1.

Вшановуючи героїзм української молоді, ми мало ще задумуємося над витоками їхнього патріотизму. Безумовно, можна пояснювати це значною часткою галичан серед студентів Києва, що справді мало місце. Але вирішальним фактором швидкого громадянського становлення молодих людей була унікальна історична ситуація, в якій опинилася молода Українська Народна Республіка – живі приклади боротьби кликали молоді серця до дії. Велику роль зіграв і загальний патріотичний настрій, який панував у навчальних закладах і виховання цієї молоді, яким опікувалися відомі люди. Наприклад: історію України в другій Українській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства викладав Олександр Грушевський – брат голови Центральної Ради, перший голова архівної служби України. Вчителем латини тут був 28-річний Микола Зеров. 9 жовтня 1917 року його було обрано також і секретарем гімназійної педради. Правдоподібно, саме він був тим неназваним гімназіальним професором, який у промові над могилою порівняв героїв Крут з героями Фермопіл. Від того часу це порівняння назавжди лишилося за юнаками, які поклали своє життя на вівтар Батьківщини. Наставником у восьмому класі тут був уродженець міста Суми, випускник місцевої Олександрівської гімназії Павло Іванович Зайцев, видатний шевченкознавець. До історії культури він увійшов п’ятьма числами журналу “Наше минуле", першим томом “Записок Історично-філологічного відділу УАН" та т.зв. варшавським зібранням творів Шевченка як їхній редактор. 7 листопада 1917 року в сьомому класі класним господарем було обрано дочку Івана Карпенка-Карого Марію Прохорову. Крім того, по вільному найму законовчителем у молодших класах гімназії працював відомий композитор о.Кирило Стеценко.


Похорони загиблих під Крутами студентів, 1918 р.

Коли ми говоримо про еліту нації, про її роль у вихованні, ми повинні пам`ятати героїв Крут та їхніх учителів. На прикладі жертовності української молоді в міжвоєнний період було виховано ціле покоління борців за волю України, які продовжили справу, розпочату в 1917-му. І виглядає цілком логічним, що в незалежній Україні на державному рівні вшановують цвіт нації, кращих представників українського народу, які любили Вітчизну більше, ніж ті, кому це належало за посадою. Тому і лягають квіти до підніжжя пам`ятників. І можна було б сказати – правда перемогла, висновки зроблено. Тільки настане ранок 23 лютого. І знову ляжуть квіти, цього разу на честь армії, під багнетами якої загинули українські юнаки морозного ранку 1918-го... І згадаються рядки поезії:

Коли злітає триста янголів,
Скорботна Україна править тризну.
І визначає для своїх синів
Цей день, як день захисника Вітчизни.
Категорія: Різне | Переглядів: 2758 | Додав: Admin | Теги: доля, Історія, пам'ять, річниця, різне, Крути | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 1
+1   Спам
1 ave   (27.01.2011 21:10)
92 года назад триста киевских студентов сделали то, что японские самураи называют "киридзини" - самоубийственная атака, исход которой был предрешен.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]