П`ятниця, 03.04.2020, 00:50
Логін:
Пароль:
Головне меню
Календар подій
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Block title
Головна » 2010 » Жовтень » 1 » До 70 річчя створення ПТО. Історія розвитку та створення професійно-технічної освіти
12:31
До 70 річчя створення ПТО. Історія розвитку та створення професійно-технічної освіти

Історичні дослідження довели, що підвалини професійної освіти як організованої системи підготовки кваліфікованих спеціалістів було закладено ще в часи Київської Руси, коли Ярославом Мудрим при Софії Київській (ХІ ст.) була заснована школа перекладачів і переписувачів. Традиції професійної підготовки молоді продовжилися у діяльності ремісничих цехів українського середньовіччя, коли досить розвинутою була система індивідуального учнівства (ХІІ—ХУІІІ ст. ст), у козацькому суспільстві та на Слобожанщині у другій половині ХУ-ХУІІІ ст.

У Російській імперії ще в середині ХІХ ст. на державному рівні не була організована система професійної освіти. На території України лише у 1869 р. було дозволено приватним особам відкривати технічні школи після погодження з відповідним державним міністерством та губернатором.

Коли суспільні потреби у підготовці кваліфікованих робітничих кадрів стали особливо гострими, російський царський уряд був вимушений створити кілька систем підготовки кваліфікованих спеціалістів, з 80-их років ХІХ в Російській імперії стала закладатися нормативна база для системи підготовки робітничих кадрів.

Розвиток системи професійно-технічної освіти в Україні можна розкласти на шість етапів:

1-й етап – з 1888 р. до 1920 р. У цей час закладалась нормативна база для функціонування системи підготовки робітничих кадрів. В Україні формувалися кілька систем нижчої професійної освіти: промислово-технічна освіта, підготовка спеціалістів для водного та залізничного транспорту, сільськогосподарська освіта, жіноча професійна освіта, мережа курсів на виробництві. Між цими системами не було стійких горизонтальних і вертикальних зв’язків. Масово поширювалися нижчі ремісничі школи, в яких здійснювалася підготовка робітничих кадрів для кустарного та промислового виробництва;

2-й етап – 1920-1929 рр. Була вже створена українська освітня система, однією із її складових була нижча професійна освіта. Цей період завершився уніфікацією освітніх систем Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) з Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, а саме, 11 вересня 1929 р. в Україні було оголошено постанову ЦВК і РНК СРСР „Про встановлення єдиної системи індустріально-технічної освіти”, на підставі якої визначалося три єдині форми підготовки і перепідготовки кваліфікованих робітників у системі індустріально-технічної освіти: шкільне навчання, додаткова (курсова) освіта для зайнятих на виробництві, заочне навчання; два типи освітніх закладів - школи фабрично-заводського учеництва (ФЗУ) та нижчі професійно-технічні школи;

3-й етап – 1929-1940 рр. Постановою РНК СРСР від 30 березня 1929 р. всі школи ФЗУ, розташовані на території України, були передані у підпорядкування ВРНГ УРСР (господарським наркоматам). За органами НКО залишилося загальне керівництво та контроль за навчальною роботою. При президії ВРНГ УРСР було створено раду робітничої освіти, при секторі кадрів – методичну раду, при НКО – науково-методичну раду, в професійних школах – предметні комісії, методичні кабінети, між окремими школами – методичні комбінати. З кожним роком зростала кількість ФЗУ.

4-ий етап – 1940-1959 рр. Підготовка робітничих кадрів, підпорядкована різним господарським наркоматам, не допускала перенаправлення робітників, підготовлених для своєї галузі, що гальмувало зростаючі потреби військово-промислового комплексу Радянського Союзу. Указом Президії ВР СРСР від 2 жовтня 1940 р. № 37 була створена державна система трудових резервів, якій були передані у підпорядкування всі ФЗУ. Перед Україною постало завдання організованої підготовки робітників із числа міської та сільської молоді. У той самий час вийшов Указ Президії ВР СРСР „Про встановлення платності за навчання в старших класах середніх шкіл, у вищих навчальних закладах СРСР і про зміну порядку призначення стипендій”. Випускники навчальних закладів державної системи трудових резервів були зобов’язані відпрацювати 4 роки підряд на державних підприємствах. За 1940-1959 рр. у закладах трудових резервів було підготовлено 2014 тис. робітників різних професій;

5-й етап – 1959-1991 рр. Система трудових резервів припинила своє існування після прийняття ВР СРСР 24 грудня 1958 р. Закону СРСР „Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР”. Рада Міністрів УРСР 7 липня 1960 р. затвердила „Положення про Головне управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів УРСР”, в якому були визначені завдання системи ПТО: здійснювати планомірну і організовану підготовку для всіх галузей народного господарства культурних і технічно освічених робітників, працівників сільського господарства. Всі навчальні заклади трудових резервів реорганізувалися в професійно-технічні училища (ПТУ). За 1960-1965 роки мережа ПТУ збільшилася з 624 до 680 училищ. 6 березня 1966 р. Указом Президії ВР УРСР Головне управління професійно-технічної освіти було реорганізовано в Державний комітет Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти. У 1969 р. в УРСР вже діяло 884 ПТУ. Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 3 квітня 1969 р. „Про заходи по дальшому поліпшенню підготовки кваліфікованих робітників у навчальних закладах системи професійно-технічної освіти” почалося поступове перетворення існуючих ПТУ з терміном навчання (на базі 8 класів) 1-3 роки у навчальні заклади (на базі 8 кл.) з 3-4-річним терміном підготовки робітників з отриманням повної середньої освіти або середні професійно-технічні училища (СПТУ). У 1981 р. діяло 1013 професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ). З 1984 р. всі денні ПТНЗ були реорганізовані в СПТУ, до яких зараховувалися учні після 9-го кл. загальноосвітньої школи. У 1984 р. – 1123 ПТНЗ з контингентом 670,0 тис. учнів. У 1985 р. нараховувалося 1196 ПТНЗ (у т.ч. 112 відомчих, які влилися в державну систему професійно-технічної освіти). У 1991 р. – 1278 ПТНЗ;

6-й етап – від 24 серпня 1991 р. 24 липня 1991 р. спільною постановою Міністерства народної освіти УРСР, Міністерства праці УРСР та Президії Академії наук УРСР № 7/52/59 була затверджена „Концепція професійно-технічної освіти України”, яка відповідала розвитку суспільства на той час і визначила стратегічні напрями розвитку. З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р. тривають пошуки національного шляху розбудови професійно-технічної освіти, її адаптація до ринкової економіки.

Для професійно-технічної освіти України постало питання про друкований орган, на сторінках якого мали б висвітлюватися основні стратегічні питання розвитку. У 1997 р. було зареєстровано періодичне видання науково-методичний журнал „Професійно-технічна освіта”. Патронат над виданням журналу взяла на себе Академія педагогічних наук України.

У 1998 р. приймається перший в історії України Закон „Про професійно-технічну освіту”. Аналіз процесів, що відбувались в державі на той час, дав поштовх до створення професійно-технічних навчальних закладів нового типу. ПТУ поступово стали перетворюватися у багатофункціональні регіональні та галузеві професійні освітні центри, що передбачалося постановою Кабінету Міністрів від 2 квітня 1998 р. „Про затвердження комплексних заходів щодо реформування ступеневої професійно-технічної освіти, спеціалізації та перепрофілювання професійно-технічних навчальних закладів”. Почали формуватися також інші навчальні заклади професійної освіти, курси для перепідготовки незайнятого населення, з’явилися вищі професійні училища, центри професійно-технічної освіти, професійні ліцеї. Більшість з них оснащені сучасною технікою, використовують новітні інформаційні, виробничі та педагогічні технології з метою формування високого рівня професійної підготовки.

Діяльність цих навчальних закладів регламентується відповідними нормативно-правовими документами. Так Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р., визначає порядок створення, реорганізації та ліквідації; типи цих закладів, їх основні повноваження і напрями діяльності.

З 1994 р. в Україні має місце тенденція до зменшення мережі закладів професійно-технічної освіти і зменшення кількості учнів. Це можна пояснити кількома причинами:

  • демографічні процеси в Україні, зокрема зменшення кількості дітонароджуваності;
  • криза в економіці призвела до скорочення кількості підприємств та, відповідно, зменшення державного замовлення на підготовку робітничих кадрів;
  • відсутність науково обґрунтованого прогнозування потреб у робітничих кадрах тощо.

    Існує мережа професійно-технічних навчальних закладів приватної форми власності, яка нараховує 798 навчальних закладів з контингентом 100 тис. осіб, які отримують професійну підготовку за 179 робітничими професіями (станом на 2007-2008 навч.рік).

    Підготовка робітників у державних 876 ПТНЗ у 2009-2010 навч. році здійснювалась за 526 робітничими професіями.

    Середній показник працевлаштування випускників державних ПТНЗ за отриманою професією по Україні в 2008-2009 навч. році складав 94,3 %.

  • За матеріалами http://proftekhosvita.org.ua
    Категорія: Різне | Переглядів: 4665 | Додав: Admin | Теги: різне, ПТО | Рейтинг: 5.0/6
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]