Неділя, 29.03.2020, 17:41
Логін:
Пароль:
Головне меню
Календар подій
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Block title
Головна » 2010 » Жовтень » 21 » Діти та війна
13:08
Діти та війна

20 жовтня 67 річниця визволення Жовтих Вод від німецько-фашистських загарбників.

28 жовтня 66 річниця визволення України від німецько-фашистських загарбників.

Існують фашистські документи під грифом "Цілком таємно", в яких наведено списки прізвищ юних громадян Радянського Союзу у віці від 2-х до 14 років, вивезених до концтаборів. Проти кожного прізвища - лаконічна позначка "бандеркіндер" (бандитська дитина). Сотні прізвищ... Вказані день і місяць народження. З німецькою пунктуальністю проставлено дату смерті.

Історія жахливого фашистського злочину щодо радянських дітей постає у конкретних фактах, картинах, епізодах (Спогади свідків - в'язнів - В. Литвинов "Поїзд із ночі").

Перевалочним пунктом для відправки людей у Майданек, Освенцім був Саласпілс; - концтабір під Ригою, де загинуло 7 тис. дітей, більшість з них - діти до 7-ми років. Шляхом розстрілів, голоду, отруєнь і страхітливих катувань німці знищили в Освенцімі понад 4 мільйони громадян Радянського Союзу та інших країн Європи. Німецькі професори та лікарі здійснювали у таборі так звані "медичні експерименти" над живими людьми, зокрема дітьми. Розшукували у бараках більш-менш здорових дітей, перетворювали їх на донорів. Кров брали майже щодня. Більшість дітей гинула. Нацистські медики вважали, що кров виснажених дітей цілюща і використовували її у госпіталях для німецьких солдатів.

Після перемоги, діти, в'язні фашистських концтаборів, які дивом змогли вижити у цих страшних катівнях, повернулися додому. Частина з них була направлена до першого, відкритого в Києві спецдитбудинку на Лук'янівці. Це були здебільшого хворі, виснажені діти. Але душевно морально вони ще довго залишалися пригнобленими. Їм з самого початку треба було вчитися жити, звикати до нового життя, не здригаючись кожного разу від окриків наглядачів, команд есесівців. Вони довго не могли звикнути до того, щоб без остраху, нічого не боючись, прогулятися в саду, послухати пташиний спів. Ще довго вихователі привчали дітей не падати не землю при дзвінках, не ховатися від лікарів у білих халатах, не закривати обличчя, побачивши націлений об'єктив.

Та діти в ту сувору пору були не тільки жертвами - вони ставали захисниками, воїнами.

Мені болить за долю України,
За землю рідну серце біль пече,
Бо отчий край у нас на всіх єдиний
Давайте всі підставимо плече.

Діти на війні. Можливо найстрашніша, найгіркіша її сторінка. Незміцнілі душі, відкриті страхіттям війни. Незміцнілі руки, які стискали автомат чи гранату. Війна не оминула ні дорослих, ні дітей. І діти в цій війні показали себе достойними своїх батьків. Щоправда, не кожному вдавалося пристати до військової частини чи влитися до партизанського загону. Та вихованці полків були майже у всіх родах військ. Бійці і командири оточували дітей батьківської турботою, оберігали від небезпеки. А вони відповідали на це старанною службою, вносячи свою скромну часточку в розгром ненависного ворога. За особливі заслуги, мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з загарбниками багато з них було удостоєно звання Героя Радянського Союзу, нагороджено орденами і медалями. (Особливі заслуги, а вони були всього- навсього дітьми). Ще не досягнувши повноліття, досягали таких висот мужності, що з повним правом заслужили ці високі нагороди. Ось що вражало: в указах про нагородження ніколи не вказувалося, що мова йде про дітей, їх називали по імені і по-батькові, як дорослих. Чому? А тому що війська і трудова доблесть не була доблестю "в масштабі дитячого віку", вона стояла в одному строю, пліч-о-пліч з мужністю дорослих.

Своє перше бойове хрещення син полку Слава Іванов одержав під містом Кролівцем, проявивши неабияку сміливість і винахідливість. Під час форсування Дніпра Слава в числі перших разом із взводом розвідки переправився на Правий берег. Захопили плацдарм і утримували його до підходу головних сил полку. За це С. Іванов був нагороджений орденом Червоної Зірки. Син полку мужнів і ставав справжнім воїном-визволителем. За бій поблизу Львова він був удостоєний ордену Слави 3-го ступеня.

У 13 років на грудях сина 4-го гвардійського танкового Кантемірівського корпусу Льоні Полякова з'явилася перша нагорода "За бойові заслуги". Удостоївся хлопчик цієї нагороди за цінні розвідувальні відомості, добуті у ворожому тилу під містом Красноармійськом, і за вивезення з оточення важко пораненого командира 12-ї танкової бригади полковника Ф.М. Лихачьова. Брав участь у боях на Курській дузі.

Дончанина Толю Шаповалова всиновили воїни з військової частини, що проходила шахтарським селищем у вересні 1943 р. Хлопчика вивчили шоферській справі. За кілька місяців він отримав права і йому доручили водити вантажівку. Нелегкою була ця служба для підлітка. Нерідко під час наведення переправ протягом доби не було перепочинку ні вдень, ні вночі. Десятки ходок доводилося зробити, підвозячи понтони, під обстрілом і бомбардуванням ворожих літаків. Ніколи не забудеться спорудження переправи через бурхливий Дністер. Там хлопець посивів у свої 15 років.

Після визволення Польщі його підрозділ брав участь у боях на Чехословацькій землі. Там і зустрів юний воїн свято Перемоги.
Діти, підлітки воювали на фронті, в партизанських загонах. В тилу, В евакуації на рівні з дорослими по декілька годин підряд стояли біля верстатів, виготовляючи снаряди для фронту, тим самим наближаючи, прискорюючи нашу Перемогу. В уцілілих, спустошених, розорених війною селах по мірі своїх дитячих сил допомагали матерям обробляти поля, сіяти, піднімати господарство.

Лише один епізод: вересень 1943 р., недовге затишшя закінчилося. З новою силою продовжились бої, наші сапери розміновували дороги, і по ним уже рушили за відступаючими фашистами радянські війська - минули село Біле.
Після радості визволення для уцілілих жителів села наступило нарешті мирне тилове життя. Хат майже не залишилося в селі, все було в руїнах, тому що тут проходив фронт. Із колгоспного майна зостався мішок зерна і два трактори. Всі поля навколо - нашпиговані мінами. Перш ніж орати, сіяти треба було спочатку їх розмінувати. А в селі тоді зосталися одні жінки та діти. І коли прийшла телефонограма з області, щоб направити двох людей на курси мінерів, визвалося два добровольці. Це були Андрій Плаксій і Борис Чернов. Добровольцям було лише по 15-16 років, кандидатів в сапери не відпускали матері, плакали, грозили, тому вони просто втекли і відправились в область на курси. Після двох тижнів підготовки хлопці вернулися в рідне село, і як тільки розтанув сніг почали розміновувати колгоспні поля. Все це схоже на легенду, але це було насправді. Двоє сільських хлопців менш ніж з півроку знешкодили декілька тисяч мін 12-ти різних типів, розмінували всі поля - а це 880 гектарів.

Після першої тисячі знешкоджених мін, відважних хлопців було нагороджено знаком "Відмінний мінер" - "За відмінне виконання завдання по розмінуванню і збору трофеїв і проявлену при цьому мужність і відвагу) Восени 1944 р. закінчивши розмінування, обидва пішли па фронт: першим Андрій, за ним, додавши собі рік, Борис. Один воював на Заході, а другий - на Далекому Сході.

Є таке прислів'я: "На війні дітей не буває". І це дійсно так, бо зближення цих понять - протиприродне, несумісне. Діти, яких зачепило лихоліття війни, повинні були розлучитися з дитинством — в звичайному, мирному значенні цього слова. Все це наша історія. Жорстока, але пам'ять. Стерши з пам'яті минуле, ми стираємо майбутнє.

Велика Вітчизняна Війна не повинна бути забутою не тільки для того, щоб це повторилося знову, але і для того, щоб люди пам'ятали, що людина здатна на дуже багато, і ніколи не втрачати віру в себе.

... Живим я вийшов із війни - з дитинства
З отих великих, на півсвіту ран,
Від імені батьківства й материнства -
Дитинства фронтового ветеран.

Життя торжествує в новім поколінні. Та болі минулі - довіку нетлінні! З граніту волає грізно і люто: "Ніхто не забутий, ніщо не забуто!" Ми, нині живущі, нащадки "дітей війни", що пожертвували своїм дитинством заради майбутніх поколінь, завдячуємо пам'яттю нашій історії, пам'яттю нашим прадідам, які в тяжкій боротьбі здобули найцінніше - Велику Перемогу, звільнили світ від "коричневої чуми", не допустили здійснення злочинних планів фашизму, за наше дитинство під мирним, чистим небом.

Категорія: Різне | Переглядів: 3964 | Додав: Admin | Теги: діти, різне, Війна, ввв | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 2
+1   Спам
1 ave   (21.10.2010 15:00) [Материал]
Ужас!

+2   Спам
2 Admin   (21.10.2010 21:21) [Материал]
Это страшно! Вечная память всем кто пережил этот ужас! :(

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]