Понеділок, 25.09.2017, 10:05
Логін:
Пароль:
Наші професії
  • Верстатник широкого профілю, оператор верстатів з програмним керуван-ням, контролер верстатних та слюсарних робіт
  • Електрогазозварник; Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах
  • Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування
  • Столяр. Паркетник
  • Маляр. Штукатур. Плиточник
  • Продавець продовольчих товарів
  • Кухар. Кондитер. Офіціант
  • Конторський (офісний) службовець (бухгалтерія)
  • Машиніст бульдозера (гірничі роботи). Слюсар-ремонтник
  • Слюсар з ремонту автомобілів. Водій автотранспортних засобів (категорія "В","С")
  • Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва (категорія "А")
  • Оператор комп’ютерного набору. Обліковець з реєстрації бухгалтерських даних
  • Машиніст екскаватора. Електрослюсар(слюсар) черговий та з ремонту устаткування. Електрогазозварник
  • Скловар
  • Погода в місті
    Календар подій
    «  Лютий 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728
    Розваги
    Архів новин
    Зараз на сайті

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2017 » Лютий » 22 » Досягнення викладачів
    15:09
    Досягнення викладачів
    Досягнення наших викладачів


    В 2016 році Дніпропетровська обласна газета "Джерело" проводила конкурс "Мій учень", в якому брали участь викладачі Дніпропетровщини.
    У номінації "Яким, на думку педагога, має бути учень" І місце виборола викладач зарубіжної літератури Західно-Дніпровського центру професійно-технічної освіти Альвіна Матвіївна Шевченко.

    Вітаємо переможця!!!!!

    "МІЙ УЧЕНЬ"

    У народі кажуть: навчальний заклад — другий дім дитини, а вчителі — другі батьки.
    Я, викладач ДПТНЗ "Західно – Дніпровський центр ПТО" , Альвіна Шевченко, живу у невеликому місті Жовті Води. Спливають роки, вони стирають з пам‘яті деякі події. Я часто зустрічаю своїх випускників. Вони радо згадуюсь роки навчання, діляться своїми радощами, жалями, по-різному складаються їхні долі. Ці зустрічі проходить дуже тепло, хвилюючи, адже ти їх знав ще учнями, а зустрічаєш вже дорослих людей , які міцно стоять на ногах.
    Найбільше запам’ятовуються ті учні, які були зі складним характером, до яких потрібен особливий підхід та ті, на яких можна було обпертися, довірити складне завдання і бути впевненою, що вони не підведуть.
    Недавно зустрілася із одним з таких своїх учнів. Зустріч була випадковою на святкуванні Дня міста. Я прийшла підтримати своїх учнів, які випекли з тіста булаву розміром в 2 метри 17 сантиметрів, яка мала бути занесена в Книгу реєстрів національних рекордів України.
    Несподівано відчула міцні обійми. Із здивуванням дивлюся на чоловіка в камуфляжній формі, який мені щиро посміхається і не впізнаю. Ось він заговорив – та це ж мій учень Віктор Гайдаєнко! Сіли в затінку і поринули в спогади. Віктор навчався в профтехучилищі з 1980 по 1983 рік. Здобував професію токаря. Гарним був учнем, виконував обов’язки старости групи, завжди усміхнений, ініціативний, групу вів за собою на добрі справи. Зі сміхом згадує як їздили в село саджати капусту і його прийняли за майстра, бо він сам працював і дуже енергійно керував. Бригадир потиснув йому руку і сказав: "Ваші учні працювали дуже добре, наші б сільські діти так не працювали". Це була висока похвала. "Гарні то були часи, - зітхає Віктор, - всі ми були молоді, повні надії і не відали, що нас чекає".
    А чекала його війна в Афганістані та про це не хоче згадувати, мовляв, то ж чужа земля. Повернувся живим, влаштувався апаратником на СхідГЗК, одружився, має 13 - літнього сина. Та його мирний труд перервав військовий конфлікт на Сході України. Віктор один із перших отримав повістку, адже він має неоціненний досвід війни в Афганістані. Подробиць не хотів розповідати, але повідомив, що був в Іловайському котлі, воював під Старобешевим, захищав Донецький аеропорт, був двічі поранений, має посвідчення інваліда війни. На запитання: "Коли було найтяжче?" Віктор відповів: " Найтяжче дивитися в повні жаху очі дітей!"
    Адже йому доводилося вивозити з - під обстрілу дітей. І довірливо додав: "Якби не поранення, то я б продовжив воювати, адже це наша земля". І в кінці нашої бесіди запевнив: "Живіть спокійно, там наші хлопці міцно стоять!".
    Зустрівши випускників ми бачимо частиночку своєї праці, яка може проявитися не тільки сьогодні, а навіть через тридцять років. Повернувшись додому, запалила свічку, тихо помолилась за наших захисників.

    А.Шевченко
    Категорія: Наші події | Переглядів: 124 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]