Середа, 28.06.2017, 19:26
Логін:
Пароль:
Наші професії
  • Верстатник широкого профілю, оператор верстатів з програмним керуван-ням, контролер верстатних та слюсарних робіт
  • Електрогазозварник; Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах
  • Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування
  • Столяр. Паркетник
  • Маляр. Штукатур. Плиточник
  • Продавець продовольчих товарів
  • Кухар. Кондитер. Офіціант
  • Конторський (офісний) службовець (бухгалтерія)
  • Машиніст бульдозера (гірничі роботи). Слюсар-ремонтник
  • Слюсар з ремонту автомобілів. Водій автотранспортних засобів (категорія "В","С")
  • Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва (категорія "А")
  • Оператор комп’ютерного набору. Обліковець з реєстрації бухгалтерських даних
  • Машиніст екскаватора. Електрослюсар(слюсар) черговий та з ремонту устаткування. Електрогазозварник
  • Скловар
  • Погода в місті
    Календар подій
    «  Червень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930
    Розваги
    Архів новин
    Зараз на сайті

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0


    Історична довідка

    Західно-Дніпровський центр професійно технічної освіти єдиний в регіоні професійно технічний навчальний заклад , який готує кваліфікованих робітників у відповідності до потреб підприємств П'ятихатського, Верхньодніпровського районів та міста Жовті Води, та має відповідний до цього авторитет та славну історію.

    с. Саксагань
    В мальовничому куточку Дніпропетровщини, в с. Саксагань, П'ятихатського району розташований Західно-Дніпровський центр ПТО. Свою історію він починає з 30 червня 1876 року.


    30 червня 1876 року з ініціативи колишнього члена земської управи Олександра Миколайовича Поля було винесено рішення про створення в селі Саксагань училища. Для цього із угідь А. І. Котельникова, по його згоді, було передано одну десятину землі.

    15 вересня 1877 року згідно рішення Верходніпровської Управи було відкрите ремісниче училище, в якому навчалося 14 хлопчиків-сиріт. Навчання велося індивідуально з кожним учнем протягом чотирьох років. Їх навчали столярному, бондарному, ковальському та теслярському ремеслу. Селянські діти вперше в Катеринославській губернії почали оволодівати ремеслом у спеціальному училищі. Першими учнями були: Яків Альошин, Йосип Лягушин, Віктор Лутай. Всі із села Саксагань. Наглядачем училища було призначено Долгашевича, а першим вчителем грамоти Вертлінського. Ремеслу учнів навчали викладачі: Фрідріх Лось - ковальсько-слюсарному, Іван Лучко - теслярно-столярному. З кожним роком зростала кількість учнів. До першого січня 1909 року їх навчалося 42 чоловіки, а з 7 січня - 51 чоловік. Учні знаходились на повному утриманні земства. Училище було розташоване в дерев'яних приміщеннях, в яких були зосереджені всі навчальні класи, гуртожиток для учнів, їдальня, квартири для адміністрації і вчителів.

    До 1917 року училище підготувало 1100 ремісників. З 1917 року по 1920 рік в приміщеннях училища була гімназія, а з 1922 по 1929 рік - знову ремісниче на базі 4 класів. У 1924 році при училищі додатково була відкрита профтехшкола, яка у 1929 році реорганізована в технікум механізації сільського господарства, який почав готувати трактористів для машинно-тракторних станцій.

    В 1931 році технікум був переведений в місто Хорол, Полтавської області, а на його місці було організовано школу, по підготовці трактористів, комбайнерів, бригадирів тракторних бригад, дільничних і старших механіків. Для виконання замовлень по виготовленню запасних частин і деталей для сільгоспмашин, які надходили від колгоспів, радгоспів, машинно-тракторних станцій, у 1934 році в училищі було побудовано ливарний цех і була встановлена нова вагранка. Вся складність у виконанні замовлень чавунного лиття полягала у великій кількості різних деталей. І все ж з цим нелегким завданням успішно справлялись С.Р. Онищенко, І.Н. Рубан, А.Ф. Онищенко та інші.

    По наказу Наркозема СРСР в 1933 році була створена школа механізації сільського господарства, яка готувала кадри механізаторів а також кадри ковалів, слюсарів, ливарників - формувальників для металургійних заводів Кривого Рогу, Дніпропетровська, Дніпродзержинська та Запоріжжя аж до початку Вітчизняної війни. Зразу після визволення села Саксагань школа відновила свою діяльність і в 1944 році випустила 291-го спеціаліста сільського господарства. Почали працювати цехи лиття, токарний та слюсарний, де виготовлялись деталі до тракторів, комбайнів, сівалок та інших сільськогосподарських машин. За сумлінне виконання різних замовлень і якісну підготовку кадрів училище було учасником Всесоюзної Виставки Досягнень народного господарства і нагороджено дипломом виставки.

    Відразу після визволення с. Саксагань школа механізації відновила свою діяльність, і у 1944 році випустила 291-го спеціаліста. З 1954 року школа реорганізована в училище механізації сільського господарства.

    1963 рік - сільське професійно-технічне училище №7 системи профтехосвіти Дніпропетровської області.

    1972 рік - середнє сільське професійно-технічне училище №77. Учні поряд з професією почали отримувати середню освіту. За вагомий внесок у підготовку робітничих кадрів для села училище 17 жовтня 1977 року Указом Президії Верховної Ради УРСР було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

    Крім основних професій: трактористів, комбайнерів, слюсарів училище готувало квіткарів-декораторів, будівників, бджолярів, водіїв, бухгалтерів. Всього за роки свого існування було підготовлено близько 30 000 висококваліфікованих спеціалістів для сільського господарства.

    м. Вільногірськ
    Західно – Дніпровський центр професійно – технічної освіти, корпус №2, починає свою історію ще з 80-х років ХХ ст., коли у нашому місті була відкрита філія Дніпродзержинського профтехучилища №4. На той час на підприємствах гірничо – металургійного комбінату відчувалась криза щодо робітничих кадрів, доводилось запрошувати робітників з інших міст, а необхідно було додаткове житло, місця у дитсадках та школах. Тоді директор комбінату Варен В.В. приймає рішення про створення філіалу для підготовки робітників з необхідних професій. Керівництвом ГМК було виділено приміщення, створена необхідна матеріальна база, учнів забезпечили підручниками й наочними посібниками. У користуванні навчального закладу була їдальня, а також на підприємстві були створені усі необхідні умови для проходження практики учнями під керівництвом досвідчених робітників.


    1 вересня 1981 року розпочинає роботу філія Дніпродзержинського професійно – технічного училища №4. Новостворений колектив працював із завзяттям, вони створювали навчальний заклад, який би готував висококваліфікованих робітників для підприємств рідного міста.

    Перші спеціальності : машиніст екскаватора, машиніст бульдозера, водій.

    Коли замовлення комбінату було виконано, почали замислюватись над тим, щоб зберегти та розширити філію. Створювались всі умови для підготовки учнів за такими спеціальностями: електрослюсар, кухар, продавець , будівельник.

    Контингент учнів становив близько 400 чоловік. Увесь господарський зміст фінансування філії направлявся в ПТУ №4, що створювало перешкоди для розширення навчально – методичної та матеріальної баз навчального закладу. Саме тому завдяки наполегливості завідуючого філією Прокошина В.І. та за підтримки директора ВДГМК Соколова В.І було прийнято рішення про створення у нашому місті самостійного навчального закладу. Так згідно наказу №524 від 1.12.1995 р. у Вільногірську починає діяти професійно – технічне училище №90. Відкриваються нові спеціальності: слюсар з ремонту автомобіля, слюсар – монтажник, електрогазозварювальник.

    У зв’язку з швидким розвитком суспільства, нових форм та методів навчання, з 17.10.2002 ПТУ №90 було реорганізовано у Вільногірський професійний ліцей, що забезпечував реалізацію прав громадян на здобуття професійної та повної загальної освіти. Ліцей здійснював підготовку робітників на основі базової та повної середньої освіти, а також підготовку та перепідготовку серед незайнятого населення. Навчальний заклад тісно співпрацював з міським центром зайнятості та із загальноосвітніми школами міста, зокрема з ЗОШ №4.

    Через певні зміни у суспільстві, зокрема в галузі освіти, Вільногірський професійний ліцей припиняє свою діяльність об’єднавшись із Саксаганським професійним училищем №77 у 2009 році. Завдяки цьому об’єднанню виникає Західно – Дніпровський центр професійно – технічної освіти. У навчальному закладі поповнюється навчально - матеріальна база, з’являється комп’ютерний клас та нові спеціальності. Керівництво, майстри та викладачі намагаються створити навчальний заклад, який відповідав би всім вимогам сучасності.

    На сьогоднішній день у центрі навчальні кабінети та лабораторії обладнані згідно вимог Державних стандартів. Виробниче навчання проходить у спеціалізованих майстернях та на підприємствах нашого міста, на яких і працює більша кількість наших випускників.
    Педагогічний колектив нашого Центру намагається створити належні умови для навчання та виховання молодого покоління. Ми тісно співпрацюємо з профспілковим комітетом ВДГМК, завдяки підтримці якого проводяться різноманітні заходи для наших учнів.

    За весь період діяльності директорами навчального закладу були: Орел Іван Дмитрович, Ткачук Олексій Павлович, Прокошин Венедикт Іванович, Іващенко Вадим Миколайович, Моньков Олександр Іванович, Кравченко АндрІй АндрІйович.

    м. Жовті Води
    Професійна освіта в місті, тоді ще Жовта річка , розпочалась в 40 воєнних роках минулого століття, як школа ФЗО (фабрично заводська освіта). У відповідності до наказу Головного управління трудових резервів і Наркомату оборони СРСР, ФЗО-30 готувало кваліфікованих робітників для оборонних підприємств. Першим директором був Гирик Павло Устинович, який очолював педагогічний колектив до 1963 року. З 1951 року базовим підприємством став Східний Гірничо-збагачувальний комбінат. За роки існування школа ФЗО-30 пройшла значну кількість реформувань і перетворилось в потужний навчальний заклад, який поряд із складними професіями почав давати повну середню освіту.

    Віхи історії:

    1951 рік – ФЗО перейменовано в гірничопромислову школу №1 (ГПШ № 1).
    1958 рік – школу перейменовано в Гірниче промислово - технічне училище (Гор ПТУ №2).


    1963 рік - нове перейменування – Гор ПТУ №35 директор – Текучов Іван Іванович.


    1978 рік - директор Шаповал Іван Сергійович.
    1987 рік - директор Щепочкін Володимир Михайлович.
    У 1987 році в місті Жовті Води почало діяти ще одне Середнє професійно - технічне училище – СПТУ №70 – яке очолив директор Ганзен Едгар Оскарович. Базовим підприємством училища став завод "Електрон". Це були славні роки, коли навчальний заклад набув республіканського значення, куди за педагогічним досвідом з’їжалися представники професійної школи всієї України та інших республік бувшого СРСР. Історичні кадри того часу.


    1990 рік – директор Кудінов Володимир Миколайович.
    1994 рік - перейменовано в Середнє професійно-технічне училище (СПТУ №35) директор Кудінов Володимир Миколайович.


    В 1991 році СПТУ №70 отримало статус Вищого професійного училища, який дав право на підготовку кваліфікованих робітників з більш високою кваліфікацією та молодших спеціалістів.

    В 1997 році СПТУ №35 та ВПУ №70 були поєднані в один навчальний заклад – Вище професійне училище №70, який проводив підготовку кваліфікованих робітників більше чим з 20-и професій – директор Гайдай Геннадій Анатолійович.

    2001 рік – директор Рудяков Андрій Володимирович.
    2003 рік – директор Тилик Володимир Михайлович.
    З 2004 року колектив очолив - Басараб Микола Іванович.


    В лютому 2009 року ВПУ №70 перейменовано на Жовтоводський професійний ліцей.

    З 11.11.2011, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 "Про ствердження Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки" та на виконання наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2011 № 951 "Деякі питання діяльності державного професійно-технічного навчального закладу, "Жовтоводський професійний ліцей" був приєднаний до державного професійно-технічного навчального закладу "Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти" – директор Циган Віктор Васильович.

    На сьогодні "Західно-Дніпровський центр професійнотехнічної освіти" м. Жовті Води є професійно-технічним закладом, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з інтегрованих технологічно складних професій з числа випускників загальноосвітніх шкіл та перепідготовку і підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення. Щорічна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації складає в середньому 550 осіб.

    Промайнуло 30 років. Сьогодні педагогічний колектив ЗДЦ ПТО – це колектив високопрофесійних фахівців у своїй галузі, які усі свої знання і вміння намагаються передати наступним поколінням. Це колектив,у якому є працівники з великим досвідом роботи, а також і молоді спеціалісти, які не поступаються у наполегливості та у самовіддачі своїй професії.